17 березня 2011 року Комітет з питань прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин спільно з Інформаційно-консультативним жіночим центром провів круглий стіл "Жінки та матері з дітьми в ув’язненні". В його роботі заходу взяли участь заступник директора Державної пенітенціарної служби України С. Зінченко, співробітники понад десяти виправних колоній, представники органів виконавчої влади та громадськості.
Із доповіддю на круглому столі виступила Голова підкомітету з міжнародно-правових питнаь те ґендерної політики О. Ф. Бондаренко.
Головним завданням сьогоднішнього круглого столуНаголосола вона, є обговорення становища жінок та матерів з дітьми, які відбувають покарання у вигляді позбавлення волі, забезпечення їхніх прав та потреб, захист материнства і дитинства та шляхи вдосконалення законодавчого врегулювання у цій сфері.
В українській традиції місяць лютий вважається місяцем героїнь. В цей місяць народилися Леся Українка і легендарна героїня визвольних змагань 1914-1920 рр. в лавах Українського Січового Стрілецтва – Ґандзя Дмитренко, загинули поетеса і член ОУН Олена Теліга та Ольга Бесараб, член Української Військової Організації, по-звірячому замучена у Львівській в’язниці 13 лютого 1924 року.
Так сталося, що для Комітету з питань прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин березень цього року можна назвати місяцем прав вразливих груп жінок.
Два тижні тому ми обговорювали проблему гендерного насильства і стратегій його подолання, сьогодні темою нашого круглого столу є ситуація жінок і матерів з дітьми в ув’язненні.
Кількість жінок, які відбувають покарання в місцях позбавлення волі, в 10 разів менша за чоловіків. Така тенденція існує в усьому світі. То ж постає питання – а чи варто нам взагалі торкатися цієї теми, коли вона стосується не такої вже і великої кількості осіб?
Певно, що треба. Недаремно ПАРЕ кілька років тому навіть призначила доповідачку з цієї проблеми.
Чому? Можно згадати кілька причин:
- Пенітенціарна система виникла і будувалася переважно для чоловіків, тому і по сьогодні відображає чоловічий погляд на чоловічі проблеми в ув’язненні. В Україні, як і в цілому в світі, жіночі колонії перебудовувалися з чоловічих, а не проектувалися заново для жінок.
- Жіночі спеціальні потреби, базовані на фізіологічних і соціальних (ґендерних) відмінностях, не знайшли відображення в архітектурі і організаційній структурі установ.
- Навіть розгляд жінок як специфічної групи, що потребує особливого захисту і особливого ставлення, зазвичай не відображає ґендерної рівності і продовжує сповідувати патріархатно-проектціоністський підхід.
- Важливим питанням залишається і проблема служби жінок в пенітенціарній системі – починаючи від оплати плати та умов роботи і до можливих змін в пенсійному законодавстві, яке може подовжити їхню службу на 10 років не запропонувавши нічого натомість.
- І врешті – і права жінок в ув’язненні, і права їхніх дітей – є важливою складовою прав людини.
Пенітенціарна система має на меті виконувати роль інструменту соціального контролю як щодо жінок, так і чоловіків. Але ця уявна ґендерна нейтральність щодо ув’язнення жінок і чоловіків, як і інші аспекти нашого життя, має на практиці різний ґендерний вплив, бо згаданий соціальний контроль відбувається на тлі патріархатних стосунків, а тому виключає нейтральність.
Жіноча злочинність зростає стрімкіше за чоловічу, і це спостерігається в усьому світі. З 1990 року кількість злочинів, вчинених жінками в Україні, зросла удвічі. Зросла і їх частка у загальній злочинності. Співвідношення жіночої і чоловічої злочинності нині становить 1:7 (у розвинених країнах злочини жінок становлять від 17 % у США до 25 % у ФРН і Нідерландах). Слід також відзначити, що рівень жіночої злочинності за останні 10 років стабілізувався, а в останні роки є тенденція до зниження. Те ж саме стосується і частки жінок серед тих, хто скоїли злочини у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів.
В структурі злочинів, які скоюють жінки, частішають вбивства чоловiкiв за насильство в сім’ї, пияцтво; перевезення наркотиків (в основному, це одинокі жiнки з дiтьми з сiл, котрi вiд безвиходi за мiзерну плату погодилися цим займатися, отримавши згодом три – сім рокiв ув’язнення); крадiжки.
Велика частка жінок на волі так i не знаходить свого місця: вони не мають куди повернутися після ув’язнення, втратили свої сім’ї та iншi соцiальнi зв’язки, не мають достатньої освіти й квалiфiкацiї для працевлаштування (не кажучи про негативне ставлення до них у суспiльствi). До цього додається перелiк хвороб, якi вони отримують у в’язницi: туберкульоз, ВIЛ/СНIД, соматичні хвороби, хронічні статеві хвороби.
Хоча ув’язнені жінки (особливо матері) вважаються вразливою групою в’язнів, українська система покарань лише в останні роки звернула увагу на цю групу для розробки комплексних заходів для їх повної ресоціалізації. Особливої уваги заслуговує проблема дітей, що перебувають в місцях позбавлення волі разом із своїми матерями. Дитина, не скоївши жодного правопорушення, перебуває в ув’язненні разом з матір’ю чи відлучена від неї.
Міжнародні документи, ратифіковані Україною, та європейські стандарти життя, яких ми прагнемо, вимагають звертатися до тих проблем, які раніше були поза увагою суспільства.
Особливу увагу у рекомендаціях інституцій Ради Європи приділено питанню перебування у місцях позбавлення волі вагітних жінок та жінок, які мають малолітніх дітей. Необхідно спочатку зазначити, що таке питання було піднято на засіданні Парламентської асамблеї Ради Європи, на якому було прийнято рекомендацію № 1469 (2000) щодо матерів та дітей у в’язницях[1].
Як зазначено у рекомендації, близько 100 000 жінок відбувають покарання в пенітенціарних закладах держав-членів Ради Європи, значна кількість молодих матерів та їхніх дітей віком до двох років перебувають у такій ситуації. Відповідно до дослідження експертів-психологів, діти, які перебувають разом з матір’ю у в’язниці мають певні труднощі з соціальною адаптацією, проблеми з розвитком особистості. Малюки, які народилися або перебували деякий час у в’язницях, мають вади розвитку. Враховуючи негативні наслідки ув’язнення матерів разом з їхніми дітьми, Парламентська асамблея Ради Європи рекомендує державам-членам забезпечити відбування покарання вагітним жінкам та молодим матерям таким чином щоб запобігти їхньому ув’язненню (наприклад, виплата компенсації потерпілим, громадські роботи тощо), а також застосовувати ув’язнення як міру покарання лише у випадках, коли такі жінки були визнані винними у вчиненні тяжких злочинів та становлять постійну небезпеку для суспільства. Державам-членам також рекомендовано забезпечити право відвідування дітей батьками, для того щоб дитина проводила більше часу з батьком та матір'ю.
Враховуючи наведене, можна сказати, що інституціями Ради Європи було розроблено детальні стандарти та практичні рекомендації щодо умов перебування жінок в місцях позбавлення волі, зокрема значну увагу приділено питанню перебування вагітних жінок та молодих матерів разом зі своїми маленькими дітьми у в’язницях. В таких випадках на першому місці має стояти благополуччя та інтереси дитини, тому державам рекомендовано вдосконалювати свою пенітенціарну систему та чинне законодавство таким чином щоб враховувати як інтереси ув’язненої жінки та її малюка, так і виконувати приписи закону.
Підсумовуючи, О. Ф. Бондаренко підкреслила, що проблем у цій сфері багато, і ми пропонуємо сьогодні підняти і обговорити деякі з них. Зокрема:
відбування покарання далеко від місця проживання жінок або місця знаходження їхніх дітей ускладнює підтримку контактів зі своїми сім'ями – відсутність грошей на поїздки, брак часу, складнощі оформлення документів, якщо дитина знаходиться в інтернатному закладі;
обмежений доступ до професійної підготовки або доступ лише до таких професій, які традиційно вважаються жіночими, а тому зазвичай мало прибутковими і не дуже потрібними на ринку праці;
брак програм та притулків на місцях, спрямованих на надання допомоги соціальної інтеграції жінкам після звільнення;
відсутність чи обмеженість інформації про дітей, відправлених до дитячих будинків після трьох років, а також випадки, коли діти «губляться» під час досудового слідства;
умови для спільного розміщення матері та дитини в дитячих будинках у колоніях.